Впровадження інновацій, які дозволяють заощадити ресурси, набуло не лише економічної, а й політичної і, навіть, стратегічної ваги для держави.
“Соєві правки”, захист від рейдерства, податкові “нюанси”, аграрні розписки, управління ризиками та оптимізація агробізнесу – щоб обговорити ці та багато інших питань аграрії з різних областей України зібралися 16 травня у столичному виставкому центрі «АККО Інтернешнл». Тут відбувалась Міжнародна конференція Agri Invest Forum, яку вже вп’яте проводить Всеукраїнська Аграрна Рада. Цього року партнером заходу стала компанія AgriLab, яка створює комплексні рішення для збільшення ефективності агрокомпаній.
Однією із ключових тем форуму було підвищення мита на добрива. Це питання сколихнуло особливо гостру дискусію.
Михайло Соколов, заступник голови Всеукраїнської Аграрної Ради, висловив таку думку:
“Ціни на внутрішньому ринку обмежують аграріїв, оскільки ціни набагато вищі, ніж на зовнішніх ринках. Тому ми вносимо набагато менше, ніж треба, та, по суті, грабуємо наступні покоління, бо землі стають виснаженими. Зараз РНБО хоче обмежити взагалі експорт добрив з Росії, прикриваючись американськими санкціями проти Росії. Але вони вводять мита проти конкретних підприємств, а не проти всіх. Колись наші хіміки постачали міндобрива навіть на ринки Індії та Пакистану. Але їх звідти видавила не Росія, а Китай. Піднебесна не має багато газу, але виробляє добрива на технології синтез-газу. Ми маємо рівно такі ж технології. Але чому не почнемо виробляти міндобрива із синтез-газу? Так, купувати щось у держави-агресора – неетично. Але ж ми у агресора купуємо газ, з якого робимо мінеральні добрива!Один із постачальників газу до України – олігарх Ротенберг, на якого США наклали санкції.Складно знайти діяча, наближенішого до Путіна. Зрештою, ми не згодні платити із власних кишень, за те, що хіміки не можуть щось самостійно зробити. На всі 100% завантажити хімічну промисловість вдасться лише тоді, коли ми знову вийдемо на експортні ринки”.
Олексій Голубов, голова Союзу хіміків України, зауважив:
“Буквально декілька років тому і на світовому ринку азотні добрива і карбамід коштували по 700 дол за тону. Але у 2012 році було запущено 250 проектів із виробництва 183 млн тон міндобрив. Для порівняння: у 2011 році вся планета купила 182,5 млн тон добрив. 90% нових підприємств було запущено в Росії, де газ коштує копійки. Український ринок просто захлинули дешеві добрива… Ринок добрив в Україні зараз і так “перегрітий”: знайти нових постачальників добрив – нема жодних проблем. Ми за те, щоб аграрії купували більші обсяги міндобрив! Щоб отримати врожай у 80 млн тон зерна, потрібно вносити 250 кг добрив на гектар. Поки що наші аграрії ледь досягли показника у 100 кг добрив на гектар. Ми самостійно можемо поставити аграріям на рік 8 млн тон азотних добрив та 700 тис тон фосфорних добрив. У 2002 році , Росія поставила собі завдання знищити наші фосфорні заводи. Більше ми ні тонни апатитового концентрату не отримали від північного сусіда, хоча раніше звідти не було проблем з поставкою сировини. Добре, що ми знайшли замінник – північноамериканські фосфорити. Ми пропонуємо квотування: 50% закривають українські виробники добрива, 50% – закупки по імпорту.”
Андрій Дикун, голова Всеукраїнської Аграрної ради, підсумував:
“Частка добрив в собівартості продукції – 15%, а в собівартості пшениці близько 30%. Якщо мене спитаєте, я б за то, щоб заборонити експорт з Росії та завозив з Китаю, але у нас проблеми з транспортом, змови дистриб’юторів тощо. Тому нам треба об’єднуватися та шукати вихід разом.”
Вирішення цього питання – в руках урядовці, парламентарів та виробників агрохімічної продукції. Але аграрії не повинні чекати, доки ціни на добрива знизяться – кожен агровиробник повинен оптимізувати використання добрив у власному господарстві. Впровадження інновацій, які дозволяють заощадити ресурси, набуває не лише економічної, а й політичної ваги.
Аграрії, які перед тим, як вносити добрива, проводять аналіз грунту, заощаджують до 15% ресурсів. Ще кращі результати дає комплексна агродіагностика. Агрокомпанії, які впровадили диференційоване чи локально-стрічкове внесення добрив, досягають до 50% оптимізації. То чи було б питання підвищення мита на добрива настільки гострим в Україні, якби кожен аграрій точно знав скільки добрив потребує його поле? Наприклад, у США фермери аналізують грунт щороку – це дозволяє отримати кращий фінансовий результат та не витрачати зайві кошти на цінні ресурси.
Майбутнє країни – в руках кожного. Аграрії повинні раціональніше використовувати ресурси та впроваджувати сучасні технології. Політики – об’єднати зусилля для розвитку вітчизняної хімічної промисловості. І часу на зволікання – нема.
